АА у світі

Ця передмова з’явилася у першому тиражі першого видання у 1939 році. Ми, члени Співтовариства Анонімних Алкоголиків, – це понад сто чоловіків і жінок, які одужали, потрапивши у, здавалося, безнадійний фізичний та психологічний стан.

Головна мета цієї книги – показати іншим алкоголікам, як саме ми одужали. Ми сподіваємося, що ці сторінки здадуться їм такими переконливими, що не знадобиться жодних додаткових свідчень. Ми думаємо, що ця розповідь про наш життєвий досвід допоможе кожному краще зрозуміти алкоголіка. Багато хто не усвідомлює, що алкоголік – це дуже хвора людина. І, крім того, ми впевнені, що наш спосіб життя підходить усім, і кожен може отримати з нього свої переваги. Важливо, щоб ми зберегли нашу анонімність, оскільки нас замало нині для того, щоб впоратися з великою кількістю персональних послань, які може викликати ця публікація. Будучи здебільшого бізнесменами чи фахівцями, ми не змогли б справлятися зі своєю роботою в такому разі. Ми хотіли б, щоб було зрозуміло, що наша діяльність у галузі боротьби з алкоголізмом не є нашим основним заняттям. Ми закликаємо всіх членів нашої Спільноти не називати своїх прізвищ, звертаючись в усній чи письмовій формі до публіки з питань алкоголізму. Можна представитися як «член Співтовариства Анонімних Алкоголіків».

З усією серйозністю ми також просимо працівників преси дотримуватися нашого прохання, бо інакше ми потрапимо в надзвичайно скрутне становище. Ми не є організацією у загальноприйнятому значенні слова. Ми не сплачуємо жодних вступних чи членських внесків. Для вступу потрібно лише одне – щире бажання кинути пити. Ми не пов’язані ні з якою релігією, сектою чи віросповіданням, і ми не протистоїмо будь-кому. Ми просто хочемо бути корисними тим, хто страждає від алкоголізму. Нам буде цікаво дізнатися, як ідуть справи у тих, кому допомогла ця книга, і особливо у тих, хто почав працювати з іншими алкоголіками. Нам хотілося б надати допомогу у таких випадках. Ми будемо раді запитам з боку наукових, медичних та релігійних товариств. Анонімні Алкоголіки

Цифри, наведені в цій передмові, характеризують стан Співтовариства в 1955 році З того часу, як у 1939 році була написана перша передмова до цієї книги, сталося диво воістину масового масштабу. У першому виданні звучала надія, що «колись кожен алкоголік, подорожуючи країною, зможе будь-де користуватися гостинністю нашого братства. Частково це вже відбувається, – йдеться у старому тексті, – невеликі групки по дві, три чи п’ять людей з’явилися у різних місцях».

Шістнадцять років минуло між першим виданням цієї книги та виходом у світ другого видання у 1955 році. За цей короткий проміжок часу Анонімні Алкоголіки розрослися до Співтовариства, до складу якого входить близько 6 000 груп, що налічують понад 150 000 алкоголіків, що одужали. Групи можна знайти у кожному зі штатів США та у всіх провінціях Канади. Бурхливо об’єднання груп АА, що розвиваються, існують на Британських островах, у Скандинавії, Південній Африці, Південній Америці, Мексиці, на Алясці, в Австралії та на Гаваях. Загалом обнадійливий початок покладено в майже п’ятдесяти зарубіжних країнах та іноземних володіннях Сполучених Штатів.

Деякі групи якраз нині формуються в Азії. Багато наших друзів підтримують нас, кажучи, що це лише початок, лише перші ознаки ще більших успіхів у майбутньому. У розмові, що відбулася в Акроні (штат Огайо) в червні 1935 між біржовим маклером з Нью-Йорка і місцевим лікарем, народилися ті думки, які, розгорівшись подібно іскор, привели до створення першої групи АА. Шість місяців раніше маклер раптом був позбавлений нав’язливого прагнення до алкоголю, переживши духовне осяяння після зустрічі зі своїм другом-алкоголіком, який мав зв’язки з тодішніми Оксфордськими групами. Йому також надав величезну допомогу покійний доктор Вільям Д. Сілкуорт, нью-йоркський фахівець з проблем алкоголізму, якого нині члени АА вважають не менш ніж святим від медицини, і розповідь якого про період становлення нашої Спільноти міститься нижче. Від цього лікаря маклер дізнався про зловісну природу алкоголізму.

І хоча він не міг прийняти всі принципи Оксфордських груп, він все ж таки визнав необхідність оцінки свого життя з моральних позицій, визнання власних вад, відшкодування збитків постраждалим, надання допомоги ближнім, а також переконався, що треба вірити в Бога і покладатися на Нього. До своєї поїздки до Акрона маклер наполегливо працював з багатьма алкоголіками, дотримуючись думки, що тільки алкоголік може допомогти алкоголіку, але єдине, що йому вдавалося – це залишатися тверезим. Маклер поїхав до Акрона у справі, яка зірвалася, викликавши в нього сильний страх, що він може знову почати пити. Несподівано він усвідомив, що для того, щоб урятуватися, він має передавати свої ідеї іншому алкоголіку. Таким алкоголіком виявився лікар з Акрона. Цей лікар неодноразово вдавався до духовних засобів для вирішення проблеми свого алкоголізму, але безуспішно. І коли маклер навів йому визначення, дане алкоголізму доктором Сілкуортом, а також його безнадійний прогноз, лікар почав використовувати духовні методи лікування своєї хвороби з небувалою досі запопадливістю. Він остаточно кинув пити і не випив ні краплі спиртного аж до своєї смерті в 1950 році. Це, напевно, підтверджує думку, що ніхто не може так вплинути на алкоголіка, як інший алкоголік.

Це також свідчить, що напружена робота одного алкоголіка з іншим має життєво важливе для підтримки тверезості. І ось обидві людини, чи не з шаленством, взялися до роботи з алкоголіками, які прибували до спеціального відділення міської лікарні Акрона. І перший же їх хворий, один з тих, що повністю зневірилися, відразу одужав і став третім членом АА. Він не випив з того часу ні краплі спиртного. Ця робота в Акроні тривала все літо 1935 року. Було багато невдач, але час від часу були і успіхи, що вселяють надію. Коли восени 1935 року маклер повернувся до Нью-Йорка, перша група АА фактично вже склалася, хоча цього ніхто тоді не усвідомлював.

До кінця 1937 року значне зростання числа членів АА, які підтримували тверезість протягом тривалого часу, переконав усіх прихильників АА, що нове світло осяяло похмурий світ алкоголіка. Друга невелика група швидко утворилася у Нью-Йорку. І, крім того, алкоголіки, які живуть у різних місцях, підхопивши основні ідеї в Акроні та Нью-Йорку, намагалися створювати групи АА в інших містах. Настав час, і групи, що борються з труднощами, вирішили оприлюднити свої ідеї та унікальний досвід. Ця рішучість привела до публікації цієї книги навесні 1939 року. На той час кількість чоловіків і жінок, що входять до АА, досягла ста чоловік. Суспільство, що нещодавно народилося, до цього не мало назви, стало називатися Анонімні Алкоголіки, за назвою своєї власної книги. Поява нової книги викликала безліч подій. Відомий релігійний діяч доктор Гаррі Емерсон Фосдік дав їй позитивну рецензію. Восени 1939 року Фултон Аурслер, тодішній редактор «Ліберті», опублікував у журналі матеріал під назвою «Алкоголіки та Бог». Ця публікація викликала лавину з восьмисот невідкладних запитів до маленького відділення АА, тим часом відкритого в Нью-Йорку. На кожен запит було дано докладну відповідь, надіслано брошури та книги. Бізнесменів, членів АА, під час їхніх поїздок скеровували до таких можливих кандидатів. Створювалися нові групи, і з’ясувалося, на подив, що суть ідей АА можна передавати і поштою, і в усному переказі.

До кінця 1939 року налічувалося вісімсот алкоголіків, які стали на шлях одужання. Навесні 1940 року Джон Д. Рокфеллер молодший дав званий обід на честь своїх численних друзів, на якому запрошені на його прохання члени АА розповіли свої історії. Повідомлення про це потрапили до новин міжнародних агентств; знову ринув потік запитів, і багато людей вирушили до книгарень, щоб купити книгу «Анонімні Алкоголіки». До березня 1941 року чисельність АА підскочила до 2000 членів. Потім Джек Александер написав спеціальну статтю для газети «Сатердей Івнінг Пост», в якій представив АА читачам у такому привабливому світлі, що ті, хто потребує допомоги алкоголіки, буквально засипали нас проханнями.

Процес бурхливого розвитку йшов повним ходом. Спільнота АА набула загальнонаціонального статусу. Наша Спільнота на той час вступало у бентежливий та небезпечний період юнацтва. Треба було пройти і таке випробування – чи зможуть ці численні й колись безладні алкоголіки успішно проводити зустрічі та працювати разом. Чи не розпочнуться сварки через питання членства, лідерства та грошей? Чи не розпочнеться боротьба за владу та престиж? Чи не виникнуть різні чутки, які розколють АА? Незабаром саме ці проблеми навалилися з усіх боків і виникли у всіх групах АА. Але наслідком цього періоду часу, що лякав і спочатку загрожував розвалом, стало переконання, що або члени АА повинні триматися разом, або вони загинуть нарізно. Ми повинні були зміцнити єдність нашої спільноти або просто зникнути. Так само, як ми відкрили принципи, якими міг жити окремий алкоголік, ми мали виробити принципи, узгоджуючись із якими могли вижити й ефективно діяти як групи АА, і АА загалом. Ми прийшли до думки, що жоден алкоголік, чоловік чи жінка, не може бути виключений із нашої Спільноти; що наші лідери можуть служити, але не правити; що кожна група повинна спиратися виключно на свої сили, і що в рамках АА не повинно бути будь-якої групи людей, які зробили своєю професією лікування від алкоголізму. Не повинно бути жодних вступних та членських внесків; наші витрати повинні покриватися з наших добровільних пожертвувань. Вся система управління, навіть у наших центрах допомоги, повинна включати лише те, без чого не можна обійтися. Наші взаємини із громадськістю ґрунтуються на привабливості наших ідей, а не на пропаганді. Було вирішено, що ми повинні завжди зберігати анонімність у всіх наших контактах із пресою, радіо та кіно. І за жодних обставин ми не повинні підтримувати будь-що, об’єднуватися з кимось або вступати в якісь суспільні дискусії.

Такою була суть Дванадцяти Традицій АА, які повністю наведені у цій книзі на стор.173. Незважаючи на те, що жоден із цих принципів не має чинності закону чи правила, до 1950 року вони визнавалися настільки широко, що їх схвалила наша перша Міжнародна конференція, що відбулася в Клівленді. Сьогодні дивовижна єдність АА є одним із найбільших багатств нашої Спільноти. У той час, як внутрішні труднощі нашого підліткового періоду поступово згладжувалися, суспільне визнання АА зростало не щодня, а щогодини. Тому були дві основні причини: численні одужання та відновлені сім’ї. Це повсюдно справляло враження. Із загальної кількості алкоголіків, що прийшли в АА і дійсно приклали старанність, 50% відразу ж кинули пити назавжди, 25% стали на шлях тверезості після кількох зривів, а в стані інших, що залишилися в АА, було відзначено поліпшення. Тисячі інших приходили на деякі зустрічі АА і спочатку ухвалювали рішення, що вони не хочуть дотримуватись цієї програми. Але багато з них – приблизно дві третини – згодом поверталися. Ще однією причиною широкого визнання АА була допомога друзів: друзів серед медиків, священнослужителів, журналістів та багатьох, багатьох інших, які стали нашими умілими та стійкими прихильниками. Без такої підтримки АА було б важко просуватися вперед.

Деякі з рекомендацій, даних першими друзями АА, серед медиків і священнослужителів, можна знайти далі у цій книзі. Спільнота анонімних алкоголіків не є релігійною організацією. АА не дотримується також певної медичної точки зору, хоча ми широко співпрацюємо з представниками як медицини, так і релігії. Оскільки алкоголь байдужий до статусу особистості, серед нас рівномірно представлені всі соціальні групи і в далеких країнах відбувається такий самий демократичний зрівняльний процес. За релігійною приналежністю серед нас є католики, протестанти, євреї, прихильники індуїзму та небагато мусульман та буддистів. Понад 15% із нас – жінки. Нині чисельність АА збільшується приблизно сім відсотків на рік. Якщо говорити загалом про проблему кількох мільйонів дійсних та потенційних алкоголіків, що є у світі, то наші зусилля – не що інше, як крапля у морі. Ймовірно, все, що ми зможемо, це лише частково охопити проблему алкоголізму у всіх її проявах. Що стосується терапії, якою алкоголік хоче скористатися, то ми, звичайно ж, не маємо монополії в цій галузі. І все ж таки ми дуже сподіваємося, що всі ті, хто поки що не знайшов відповіді, можуть розпочати пошуки на сторінках цієї книги і незабаром приєднаються до нас на широкому шляху до нової свободи.

До березня 1976 року, коли все необхідне для цього видання вирушало до друкарні, загальна кількість членів Співтовариства Анонімних Алкоголиків, за обережними оцінками, перевищила 1 000 000 осіб, об’єднаних у майже 28 000 груп, що збираються у більш ніж 90 країнах світу 1*.

Статистичний огляд груп у Сполучених Штатах та Канаді говорить про те, що АА не тільки зростає кількісно, а й охоплює все більш різноманітні категорії людей. Жінки складають тепер понад одну чверть Співтовариства; серед тих, хто нещодавно вступив їх уже близько однієї третини. Сім відсотків опитаних – молодше 30 років, серед них багато не досягли двадцятирічного віку 2*. Основні засади програми АА, мабуть, придатні для людей з різним способом життя, оскільки програма принесла одужання людям багатьох національностей.

Дванадцять кроків, які є програмою в скороченому вигляді, можуть бути названі Los Doce Pasos в одній країні, Les Douze Etapes в іншій, але вони ведуть тим шляхом до зцілення, який проклали перші члени Співтовариства Анонімних Алкоголіків. Незважаючи на чисельне зростання Співтовариства та розширення розмаху операцій, у своїй суті воно залишається простим та орієнтованим на роботу з кожною окремою людиною. Щодня десь на землі починається чиєсь одужання, коли один алкоголік веде розмову з іншим алкоголіком, поділяючись досвідом, силою, надією. У 1985 року у 114 країнах налічувалося понад 58 500 груп. 1985 року жінки становили одну третину всіх членів АА; люди до тридцяти років – близько однієї п’ятої.

Це четверте видання книги “Анонімні Алкоголіки” вийшло у листопаді 2001 року, на початку нового тисячоліття. З того часу, як у 1976 році було опубліковано третє видання книги, кількість членів АА по всьому світу практично подвоїлася і досягла більше двох мільйонів чоловік приблизно в 100 800 групах майже в 150 країнах. Література відіграє головну роль у зростанні чисельності АА, і вражаючим явищем останньої чверті століття став просто вибух перекладів нашої основної літератури багатьма мовами та діалектами.

В одній країні за іншою, де було посіяно і пустило коріння зерно АА, зростання спочатку відбувалося повільно, але коли література стала доступною, почав розвиватися стрімкими темпами. Нині книга «Анонімні Алкоголіки» перекладена шістдесятьма мовами. У міру того як ідеї одужання досягають більшої кількості людей, вони, до всього іншого, стосуються набагато більшого розмаїття життів алкоголіків, що страждають. Коли в 1939 році була написана фраза «У звичайних умовах ми б не спілкувалися» (стор. 16 цієї книги), вона належала до спільноти, що складалася переважно з чоловіків (і небагатьох жінок), які перебували у вельми схожих соціальних, етнічних та економічних умовах. Як і більшість нашого основного тексту, ці слова довели, що є навіть далекогляднішими, ніж могли мріяти члени – засновники АА. Історії, додані до цього видання, представляють членів АА, чиї особливості – вік, стать, раса та культура – розширилися і поглибилися настільки, що охоплюють практично будь-кого, кому перші 100 членів АА могли тільки сподіватися протягнути руку допомоги.

У той час як наша література зберігає чистоту ідей АА, стрімкі зміни в суспільстві загалом знаходять своє відображення у нових звичаях та практиках усередині спільноти. Наприклад, користуючись перевагами технологічного прогресу, члени АА, які мають комп’ютери, можуть брати участь у зборах он-лайн, ділячись досвідом та спілкуючись із побратимами-алкоголіками по всій країні та по всьому світу. На будь-яких зборах, всюди Анонімні Алкоголіки діляться досвідом, силами та надією один з одним для того, щоб залишатися тверезими та допомагати іншим алкоголікам. Модем до модему, віч-на-віч, Анонімні Алкоголіки говорять мовою серця з усією його могутністю і простотою.